Дитячий клуб «Дзиґа» існує майже вісім років, із яких шість – у Харкові, а два – у Тернополі. Змінити місце роботи довелося через повномасштабне російське вторгнення, розповідає засновниця Віра Битюк. За фахом жінка – інструкторка з раннього розвитку та займається з дітьми найменшого віку.
Вона пригадує, що ідея заснувати власну «дитячу» справу виникла у неї після народження дочки, ще 17 років тому. Віру зацікавила тема раннього розвитку, інформації про яку тоді майже не було. Каже, що дітей стало би виховувати простіше, якби молодим батькам заздалегідь давали потрібні знання. Але таких ініціатив на той час не існувало, тому харків’янка сама знаходила курси й різні тренінги, а отриманий досвід «тестувала» на своїй дитині.
Коли народився син, цікаві імпровізовані «заняття» з ним та старшою донькою (які Віра проводила надворі, просто на дитмайданчику) зацікавили інших батьків. Згодом жінка отримала пропозицію працювати інструкторкою в одному з дитячих клубів. А ще за рік зрозуміла – почувається достатньо впевнено, аби відкрити свій бізнес. Так з’явилася «Дзиґа».
Війна змінила усі життєві плани
Віра Битюк ділиться спогадами: до лютого 2022-го не вірила й не думала, що велика війна можлива.
– У нашому клубі йшла насичена підготовка до весняного свята, яке мали провести наступного тижня. Тієї ночі, коли росія напала, я прокинулася від гучного вибуху. Чоловік каже: «Війна почалась!» А я подумала, що він жартує. Зателефонували родичам, стали гортати новини. Не могла усвідомити, що в один момент звичне життя зламалось і залишатись у Харкові небезпечно, – додає вона.
Родина Віри мешкала на «воротах» Харкова, тому однією з перших бачила, як заїжджали десятки одиниць військової техніки. Було гучно й страшно, пригадує жінка. Сім’я провела тиждень в атакованому ворогом місті. Рішення про евакуацію прийняли після того, як «прилетіло» у квартиру їхніх знайомих. Тоді зрозуміли, що зволікати не можна. Віра пригадує, що збирались поспіхом, кожен взяв із собою рюкзак, документи та їжу на перший час. Надворі було холодно, тож одягнули на себе якнайбільше одягу. Через те, що власну автівку не встигли відремонтувати, попросили знайомих довезти на вокзал. Спогади про той день закарбувались у пам’яті жінки, наче кадри із фільму-трагедії.
– Ми приїхали о 8 ранку і були на пероні до вечора. Саме приміщення вокзалу з міркувань безпеки зачинили. Надворі стояв натовп без кінця-краю, всі сварились і штовхались. Багато хто віз із собою домашніх тварин. Були величезні черги, а потяги не приїжджали вчасно. Їхнє прибуття не озвучували, тож ніхто не знав, на який маршрут йде посадка. Попри це, у перший-ліпший потяг «набивались» люди. Це було наче уві сні. Я ніколи не забуду ті сльози і плач, які побачила на пероні, – ділиться Віра.
Почали життя з чистого аркуша
Волею випадку родині вдалось сісти на потяг. Куди саме їдуть – не знали і боялись невідомості. У вагоні, розповідає харків’янка, сиділи у цілковитій темряві, провідники не дозволяли вмикати навіть телефони чи ліхтарики. Сім’я добралася до Вінниці, де їх зустріли та нагодували волонтери. А далі прибула електричка до Тернополя. Тоді Віра потрапила сюди вперше.
У дорозі, нарешті заспокоївшись, почали думати, що робити далі. Не мали, де заночувати у чужому місті, і опублікували оголошення в Інтернеті про пошук житла. Один чоловік запропонував оселитися у його будинку, який пустував. Оскільки інших варіантів не було, харків’яни погодились. Жінка каже: у домі було холодно, адже раніше тут не топили, тож першу ніч вони з дітьми провели у куртках. Вранці власник приніс сніданок та дозволив пожити у нього ще.
– Він виявився дуже хорошою людиною. У його будинку в Тернополі ми і досі мешкаємо, – каже Віра.
Перші місяці у Файному, розповідає жінка, було складно адаптуватись, опускалися руки. Згодом, коли родина трохи звикла, діти пішли у місцеву школу, а клієнти стали все частіше телефонувати і цікавитися роботою «Дзиґи». Тоді харків’янці спала на думку ідея займатися з малечею онлайн.
Безкоштовні заняття для дітей різного віку від клубу проводили до початку літа. За словами Віри, хотіли відволікти дітлахів від реалій війни і покращити їхній емоційний стан. Загалом до дистанційних занять долучилися понад 500 малюків з усіх куточків України та з-за кордону.
Займаються з дітками змалечку
У травні 2022-го року Віра Битюк дізналась, що їхня квартира у Харкові постраждала під час обстрілу. Оскільки про повернення додому навіть не йшла мова, засновниця клубу вирішила відновлювати його роботу у новому місті.
– Ми знайшли тут дитячий простір, який закрився через нерентабельність. Орендували приміщення і почали працювати. Спершу з дітками займалася лише я, а вся родина допомагала. Поступово набрала новий колектив. Друзі допомогли частково перевезти обладнання, яке було у Харкові. Решту тут докупили самі. «Дзиґа» у Тернополі відчинила двері для клієнтів 1 липня 2022 року, – каже жінка.
Із дітьми працюють сама Віра, вихователі, логопед і вчителі музичного виховання та англійської мови. Клуб спеціалізується на ранньому розвитку дітей. Із малечею займаються відповідно до вікових груп. До трьох років на заняттях присутні батьки, а потім дітлахів привчають до соціуму самостійно.
– Цю професію часто плутають із виховательською, але вони не однакові. Вихователь більше дивиться за дітьми, дає їм базові знання про світ, проводить заняття. Натомість інструктор раннього розвитку допомагає дітям розвивати навички, які формуються у певному віці. Малечі легше навчатися, адже освоюють лише те, що «закладено» природою, а інструктори їх у цьому підтримують, – пояснює власниця клубу Віра Битюк.
Дітей вчать долати міжособистісні конфлікти, а ще готують до школи – навчають читати, писати, основам лічби, сприймати інформацію, слухати дорослих і вміти працювати. Також у клубі є міні-садочок, заняття з англійської мови, музичні і сенсорні заняття, з розвитку мовлення, танцювальний фітнес, можна проконсультуватися у логопеда та відвідати «карапузники» – дитячі свята й активності.
Залишатимуться у Тернополі
Спершу у Віри було дуже мало клієнтів, і не всі напрямки роботи клубу сподобалися тернополянам. Наприклад, у Харкові жінка проводила заняття із 9-10 місячними дітками й групові з вагітними. А ось у Тернополі таке не користується попитом. Тому тут займаються з малюками від одного року.
Лише Вірині заняття (яка наразі працює як інструкторка раннього розвитку і логопед) відвідує майже чотири десятки дітей. У міні-садочок, яким вона керує, ходять ще 10 малюків. А загалом на всіх напрямках діяльності клубу наразі займаються до 100 дітлахів. Але, за словами Віри, клієнтська база все одно значно менша, ніж була у Харкові.
– Підібрати ключик до малюка тепер набагато складніше, аніж це було раніше. На жаль, вони бачили чимало поганих речей, і це відбилось на їхній поведінці і на стосунках з іншими. Діти понад усе хочуть додому. Ми намагаємось морально допомогти їм під час наших занять, – пояснює Віра Битюк.
Наостанок жінка каже, що вірить у швидке закінчення повномасштабної війни нашою перемогою, і вона з родиною повернеться додому. Але «Дзиґа» у Тернополі точно залишиться.
– У всього є початок і кінець. Головне – не зламатися! Звісно, ми думали про повернення до Харкова. Для нас там усе – рідне. Але наразі їхати додому не плануємо. Бо ми ніколи не знаємо, куди цілиться ворог, – говорить вона.
Джерело: https://te.20minut.ua/lyudi/teplitsi-mayonez-i-dityachiy-klub-istoriyi-t...