Ось уже більше трьох десятків років ця приємна, привітна жінка переступає поріг Тернопільського міськрайонного центру зайнятості, аби у щоденній роботі допомагати людям знайти своє місце на ринку праці.
Богдана Мурадин після навчання в Тернопільському фінансово-економічному інституті деякий час працювала в науково-дослідному інституті та статуправлінні, а з 1989 року – від економіста в бюро по працевлаштуванню до заступника начальника відділу організації працевлаштування населення - в Тернопільському міськрайонному центрі зайнятості.
«У перший рік діяльності центру зайнятості на обліку перебувало 118 безробітних, - згадує Богдана Євгенівна, – Проте, після закриття багатьох підприємств Тернополя, на кінець 1992 року, було зареєстровано вже більше 2 тис. безробітних. Найважчим був 2000 рік, коли роботу шукали більше 15 тис. безробітних краян, які вишиковувались у довжелезні черги у вузьких коридорах старого приміщення МРЦЗ. На той час був один комп’ютер на 3-4-х працівників центру зайнятості, проте навіть у той рік вдалося працевлаштувати 3,5 тис. тернополян… З часом були комп’ютеризовані всі робочі місця працівників, розроблені технології та алгоритми з обслуговування населення, а сучасні програми забезпечили швидкий підбір підходящої роботи».
Багато колишніх безробітних досі вітаються, розповідають про життя, дякують за те, що у свій час зустріли в службі зайнятості кваліфікованого і небайдужого порадника, деякі звертаються по допомогу уже як роботодавці. Так, тернополянин Богдан згадує, як його в 2003 році Богдана Євгенівна спрямувала на відкриття власної справи. Після одержання одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності він відкрив приватне підприємство з виготовлення меблів, яке працює по сьогоднішній день. До речі, найманих працівників він також підбирає за сприяння центру зайнятості.
«Згадується й період, коли в Тернопільський МРЦЗ почали звертатися у пошуку роботи переселенці з окупованого Криму та Донбасу, воїни, демобілізовані із зони АТО. Кожна людина – це окрема особистість, доля, свій життєвий шлях та світосприйняття, свої болі і радості... Більшості з них вдалося опанувати себе, призвичаїтись до життя на чужині, а військовим – до мирного укладу. Досі пам’ятаю кримчанку з юридичною освітою, якій вдалося підібрати роботу офіс-менеджера і сьогодні вона успішно працює.
А от один із колишніх воїнів АТО зацікавився, мабуть, самим мирним видом діяльності – бджолярством, за спрямуванням МРЦЗ радо пройшов професійне навчання і має роботу до душі - на пасіці», - згадує Богдана Мурадин, - Звичайно ж хочеться допомогти усім, адже чим більше щасливих, успішних людей, тим більше добра і світла навколо».
